Новини
Чутливість ПЛР-тестів у клінічній практиці: від граничних значень до помилкових результатів
У лабораторній діагностиці інфекційних хвороб ПЛР стала золотим стандартом. Але навіть найсучасніші тести не завжди гарантують безпомилковий результат. Ключовий фактор, що визначає їхню ефективність, — чутливість, тобто здатність виявити мінімальну кількість генетичного матеріалу збудника. У цій статті розглянемо, що означає висока чи низька чутливість, як вона визначається, чому може змінюватися в реальних умовах та як впливає на клінічні рішення.
Визначення чутливості в ПЛР
Під чутливістю ПЛР-тесту мають на увазі найменшу кількість копій ДНК або РНК патогену, які метод здатен виявити з високою достовірністю. Це значення вимірюється в копіях на мікролітр або в log₁₀ одиницях (наприклад, 10² копій/мкл).
Як визначають чутливість: аналітичний та клінічний підходи
У лабораторних умовах аналітична чутливість перевіряється шляхом послідовного розведення контрольного матеріалу. Наприклад, якщо тест виявляє SARS-CoV-2 у 95% випадків при 200 копіях РНК/мкл, вважається, що LoD (limit of detection) становить саме цю кількість.
Клінічна чутливість — це відсоток інфікованих пацієнтів, у яких тест показує позитивний результат. Тут до гри вступають додаткові чинники: якість забору зразка, стадія захворювання, умови транспортування.
Коли висока чутливість критична
COVID-19 на ранній стадії — ПЛР дозволяє виявити інфекцію до появи симптомів.
ВПЛ — тестування шийки матки на високоризикові типи вірусу з високою чутливістю рятує життя завдяки ранній діагностиці дисплазій.
Герпесвіруси у пацієнтів з імуносупресією — важливо виявити реактивацію до клінічних ускладнень.
Підводні камені: чому чутливість знижується на практиці
Неправильний забір зразка: мазки з носоглотки можуть не містити достатньої кількості клітин.
Занадто пізній забір: через 7–10 днів після зараження кількість РНК у дихальних шляхах зменшується.
Замороження/розмороження зразка може деградувати нуклеїнові кислоти.
Надчутливість: завжди добре?
У деяких випадках тест може виявити залишкову або клінічно незначущу кількість вірусу. Наприклад, ПЛР на COVID-19 може бути позитивною навіть після повного одужання — це сліди неінфекційного генетичного матеріалу. Це створює фальшиве враження хронічної інфекції.
Альтернативи та порівняння
ПЛР перевершує імунологічні методи на етапі інкубації інфекції. Проте для остаточного підтвердження деякі протоколи (наприклад, ВООЗ при туберкульозі) передбачають додаткове мікробіологічне дослідження або серологію.
Практичні рекомендації для лікаря
Пояснюйте пацієнтам, що негативний ПЛР не завжди виключає хворобу.
У випадку високого клінічного ризику — рекомендуйте повторне тестування через 24–48 годин.
При позитивному результаті після одужання — оцінюйте клініку, а не лише лабораторні показники.
Завжди перевіряйте сертифікат якості тест-системи: LoD, валідація, рекомендації ECDC або CDC.